Я хочу сказати своє слово

ЯК ДУБ ДАРУВАВ ЖОЛУДІ

Прийшла щедра осінь. Насипало повнісінькі кишені жолудів велетинському Дубові, який пам’ятав ще царя Петра I.

-                              Що з ними робити ?- міркував Дуб.

-                              Висиплю лісовим білкам на зиму, почастую щедро диких свиней, а ще натрушу повного воза он тому чоловікові, що їде до мене, певно ж, по жолуді.

Так i зробив. I спокійно забувся зимовим сном.

Чернишова Поліна

НІКОЛИ НЕ ХВАЛИСЬ

В садочку щось тихенько луснуло - i Мак протер свої чорні оченята волохатими зеленими  листочками-ручками, посміхнувся червоними щічками - пелюстками.

-    Я найкращий! - закричав щосили,

-    Не хвались, - осудливо похитали голівками такі ж Маківки.

-    То я буду найкращим! - i щосили став пнутись угору Мак.

Садовою стежечкою йшов маленький хлопчик.

Яка велика гарна квітка! – захоплено охнув він.

     -  Подарую мамі!

Зірвав квітку і з щасливою усмішкою попрямував додому.

Дозоренко Віталій

ВЕДМЕЖЕ НАВЧАННЯ

Прийшло на північ літо. Poзгорівся довгий полярний день.

Мелодий Білий Ведмедик годинами купався, ганявся за тюленями та птахами i не вiдcтaвaв від мами з питаниям, чи скоро він піде до школи.

Hapeштi цей день настав. Школа була справжнім крижаним палацом. За урок Ведмедик добряче змерз. Вийшов погрітися та й заснув щасливий на теплому сонечку.

- І для чого мені ця холодна школа? Я i так усе знаю!- вирішив, прокинувшись, ледар i знову гайнув ганятись за неповороткими тюленями.

Брюховецька Оксана

ВРЯТУВАВ

Пригрівало сонечко. Дружок зi своєї будки спостерігав, як його сусідка Квочка вчила своїх діток гребтися в землі. Курчатка греблися та, бавлячись, весело штовхали одне одного.

Двоє, загравшись, відійшли далеченько від Квочки. Дружок насторожився, бо вже давно помітив Сороку, що підстерігала собі на поживу квоччиних малюків.

- Геть, злодійко, геть! - дзвінко гавкнув він.

I дуже вчасно, бо Сорока вже збиралася вхопити Курча. Дружок загавкав гучшше i птаха сполохано відскочила.

Наляканих Курчат песик носом погнав до Квочки і продовжив спостерігати за ix веселою метушнею.

Лозіна Kapiнa

МАСЛЮЧОК

Настала ociнь. Пройшов грибний дощик Маленьким маслючок виліз iз земли. Він відкрив очі і здивувався. У лісі так гарно!   Тільки хотів роздивитися краще, як почув дитячі голоси. Злякався грибок і сховався під великий кленовий лист. Не побачили його діти. Зітхнув полегшено маслючок i продовжив милуватися осіннім лісом.

Тичинський Тарас

ЛИСТОЧОК

Одного разу, ідучи зі школи додому, я побачив як з дерева падає листочок. Саме тоді подув легенький вітерець і листочок почав танцювати у своєму таночку.

Він був дуже цікавого кольору – з одного боку золотистий, а з іншого – червоний. Кружляючи в повітрі листочок дуже гарно переливався. Ось він впав на землю, і танок його закінчився.

Гожак Олександр

ТИГР І КАЗКОВИЙ ДРУГ

Було сумно маленькому Тигрику. Він сидів зажурений, хотів стати героєм хоч однієЇ Казочки. Смугастик вирішив вийти на вулицю, щоб хоч у когось дізнатись, де живе Казка.

Надворі було прохолодно, людей поблизу майже не було. Тигрик ще сильніше засмутився. Аж раптом побачив маленьку Пташку, яка випала з гнізда і ледь дихала .Смугастий підняв бідолашну, притиснув до грудей і на мить забув про Казку.

Пташеня дуже полюбило свого рятівника. Вони скрізь і завжди були разом. Їхня дружба зміцнювалась. І Тигрик почав забувати про Казку. Але Пташка і була Казкою, якою він марив. Вона прийшла до мрійника, дала відчути і зрозуміти, що Казку в житті ми самі створюємо.

Пташка була чарівною, але ніколи чарами не користувалась, тільки допомагала в інших Їх розкривати. І наш Казкар зрозумів, що це він сам створив для себе Казку. І став щасливим. 

                                                                      Долока Сандра

(учениця 3 класу)

ЯК ТИГРЕНЯ РОДИЧІВ ШУКАЛО

  У  Тигра-тата й Тигриці-мами було симпатичне смугасте Тигреня. У нього не було ні братиків, ні сестричок. Йому ні з ким було гратися.

  Одного разу Тигреня запитало Тигрицю:

-         Мамо, а в нас є родичі? Які вони?

Тигриця поспішала на полювання, тому сказала лишень:

-         Так, звісно є. Вони смугасті, як і ми. – І подалася в джунглі.

Тато теж дуже поспішав – на роботу, в цирк. Тому повторив:

-         Так-так, смугасті. І вони полюбляють їсти м'ясо,- і побіг на електричку.

 Тигреня замислилося: «Де ж цих родичів шукати? У джунглі йти самому страшно, а в місто – дорослі заборонили, кажуть, що заблукаю». І тут прямо на нього бігла якась тварина, вся в чорну й білу смужечку. А навіщо тобі мед?- здивувалось Тигреня. Хіба ти не м'ясо їси? Адже ми – родичі.

-         Ні, не родичі. Наші родичі – Оси і Джмелі. У нас, Бджіл, є крила, а у вас – немає. У вас – зуби, а у нас – жало. Після цих слів Бджілка стрімко злетіла вгору і зникла з очей.

-         Оттакої! То хто ж наші родичі? – вголос подумав малюк.- Виходить, одних смужок тут замало.

І раптом почулося шурхотіння в кущах. За мить звідти висунулася симпатична чорна мордочка і сказала:

- Няв! Я  твій родич. Привіт!

- Привіт!- радісно вигукнув смугастий.- Як тебе звати?

- Кіт,- сказав чорний звір,- ну, Кошеня,- додав, побачивши, який він маленький, порівняно з Тигреням.

 - Але ж ти не смугастий. А моя мама сказала…

 - По-перше, ми, коти, буваємо і смугасті,- перебило Кошеня. – А по-друге, це – не головне. У нас із тобою ще є багато родичів: Леопарди, Барси, Пантери, Леви… І хоч вони бувають зі смужками, з плямами і без них, ми дуже схожі, адже всі ми з родини котячих.

   Тигреня і Кошеня бігали і гралися цілий день. А ввечері батькам смугастик сказав:

-         Я тепер знаю, хто наші родичі. Познайомлюся з ними усіма й ніколи не нудьгуватиму.

Віта Грек